Більярд

Точний час появи більярдної гри встановити неможливий. Відомо лише, що більярд, так само як і шахи, дуже стародавнього походження, а батьківщиною більярда є Азія; за твердженням одних - Індія, на думку інших - Китай. Точно можна сказати одне: взагалі ігри в м'ячі або кулі були одними з перших, придуманих людиною. Цивілізація "Небесної імперії", будучи старше європейською, з'явилася першовідкривачем пороху, компаса і багато чого іншого. Але - по дивному складу китайського характеру - в своїй більшості ці винаходи як би замерзали на півдорозі і рідко доводилися до досконалості. Так і "китайський більярд" до наших часів залишився лише нехитрою дитячою іграшкою.

Мабуть, що в Європі перші "китайські" більярди з'явилися в XV-XVI століттях. Проте гри за принципом сучасного більярда були тут відомі набагато раніше. Наприклад, в народній німецькій грі "Bafkespiel", популярній в Германії ще в середні віки, уживалися довгі столи з грубими бортами і поглибленнями, куди гравець за допомогою палиці прагнув загнати кам'яну кулю супротивника.

У Англії приблизно в ті ж роки була поширена гра "Pall-Mall". Учасники цього змагання на твердо утрамбованому земляному майданчику перекочували декілька куль, прагнучи провести їх за певними правилами через ворота. В середині XV століття багато такі ігри з "садових" перетворилися на "кімнатні". Дві версії виникнення більярда в Європі набули найбільшого поширення. По одній - піонерами тут є англійці, по іншій - французи.

Прихильники першої версії приводять лист Марії Стюарт, що зазвичай зберігся, до архієпископа Глазго, написане в день її страти 17 лютого 1587 року. Позбавлена трону шотландська королева і невдала претендентка на трон англійський згадує про свій більярд і просить приготувати для нього місце в іншому приміщенні.

Французи з першістю англійців не погоджуються. Вони згадують короля Франції (1461-83) Людовика XI, який одного разу наказав встановити в своїх апартаментах більярдний стіл. Інші автори приписують винахід більярда своєму співвітчизникові Генріху Делінье, що жив в період правління короля Карла IX (1560-74), який сам, на думку істориків Франції, був пристрасним любителем цієї гри. Наприклад, повідомляється, що він, граючи на більярді в знамениту Варфоломєєвськую ніч 24 серпня 1572 року, відклав кий, схопився за аркебузу і став стріляти прямо з вікон палацу по тікаючих гугенотах.

Пізніше, при Людовику XIII, в палаці Фонтенбло був влаштований більярдний зал, що зберігся до цих пір. В ті часи гра проходила на невеликих за розмірами столах, в яких робилося до 10 луз. У середній частині столу підносилися невеликі воротца із заліза або китового вуса, через які повинні були проходити кулі, і невелика фігурка ("король"). Гравці були озброєні короткими киями, які по вигляду нагадували скоріше за палицю або палиці-молотки. Кожен учасник партії прагнув "своєю" кулею через ворота направити "короля" в лузу. Взагалі, перші більярдні столи відрізнялися недосконалістю: борти були не упруги і, отже, кулі від них не відбивалися; грубими киями-палицями неможливо було додавати кулі бічне обертання; дошка, по якій перекочувалися кулі, була недостатньо рівною і твердою. Через це гра на більярді в ті далекі роки була вельми примітивною.

Надалі, починаючи з кінця XVI сторіччя, відбувається удосконалення більярда. Дірки-лузи в бортах обладналися сітчастими кишенями, причому число їх послідовно зменшується. Борти столу навчилися підбивати шерстю, а пізніше обкантовувати гумою для кращого віддзеркалення куль. У зв'язку з цим, було визнано достатнім мати на столі 6 луз. Більярдний стіл стали виготовляти ретельніше, причому як дошки, так і борти почали обтягувати сукном. Поступово коротка палиця-молоток поступилася місцем довгому кию.

Гра прийняла інший характер. Інтерес до неї різко зріс. Наприклад, на початку XVII століття серед британців середнього і вищого шарів суспільства більярд так увійшов до моди, що не було скільки-небудь крупного міста, де б не перекочували кулі як чоловіка, так і представниці слабкої статі. У літературі того часу є згадки про те, що пані і дівчата в запалі захоплення "цілі дні проводили з києм в руках".

Власники більярдов спочатку з тривогою дивилися на появу довгих київ і довго не хотіли допускати гри з ними із-за боязні зіпсувати сукно. Але ці побоювання не виправдалися. З'явилися гравці, що так майстерно діяли києм, що їх гра не тільки викликала захоплення у тих, що оточують, але і стала предметом загального наслідування.

У Франції при королеві Людовику XIV більярд серед дворянства, так само як і в Англії, був дуже модний. Віддавав йому дань і ясновельможний монарх. Чудовою грою на більярді можна було дістати доступ до королівського двору. Постійним партнером Людовика XIV був якийсь Шамільяр. Що цей користувався славою сильного з відомих гравець спочатку умисне програв королеві декілька партій, звичайно не підряд, але той був задоволений і стверджував, що, не будучи "професором більярда", все-таки володіє києм не гірше за кращого в світі гравця. Що доставляється мистецтвом Шамільяра задоволення було винагороджене. Йому вдалося зробити швидку кар'єру. Спочатку він з писарів був проведений в радники при Паризькому парламенті, потім зробився контролером державних фінансів, а в 1707 році Шамільяр став військовим міністром.

У XVII сторіччі більярд набуває широкої популярності в Германії і інших європейських країнах. Вдосконалення більярдного столу привело і до зміни його форми. Спочатку квадратний, потім шесті-, восьмикутний і навіть круглий, він врешті-решт отримує твердо сталу сучасну чотирикутну форму. Другою затверджується строга, незалежно від величини більярда, пропорційність: довжина столу завжди удвічі більше його ширини. Виявилось, що така компоновка, що включає як би два квадрати, має перед іншими формами ряд істотних переваг: можливо розташувати на рівній один від одного відстані 6 луз, що найдоцільніше, оскільки всяке інше їх кількість занадто спрощує або, навпаки, ускладнює гру; під час гри легко дістати з довгих бортів будь-яку кулю, що знаходиться в середній частині столу; відображені від бортів кулі приводяться до простих чотирьох видів ударів (від одного, два, три і чотирьох бортів); разом з сигриванієм куль в лузи знаходить широке застосування відіграш; при покладке куль відкривається простір для ударів через весь більярд.

Змінилася і величина більярдних столів. Досвід показав, що цікавій грі сприяють великі їх розміри. Слід особливо відзначити, що саме в Росії, де більярд розвивався автономно, врешті-решт виробився свій, вітчизняний тип лузного більярда. Ще в 30-40-х роках минулого століття інвентар відрізнявся великою різноманітністю і непропорційністю деталей. Попадалися кулі набагато меншого в порівнянні з шириною луз діаметру; борти були або дуже низькі або дуже високі, на багатьох столах лузи мали довге гирло, внаслідок чого не ідеально точно пущені кулі не відштовхувалися від луз, а часто застрявали в них. При змаганні на таких столах шанси поганих і хороших гравців зрівнювалися і боротьба між ними втрачала інтерес.

Тільки у 1850 році хороший гравець і керівник більярдною фабрикою в Петербурзі А. Фрейберг створив зразок російського шестілузного більярда, який задовольняв необхідним вимогам: для певного ускладнення гри всі кулі повинні кластися тільки при точних ударах, а значить ширина луз повинна лише на декілька міліметрів перевищувати діаметр куль; у середню лузу куля по борту не повинна падати; всі лузи повинні мати короткі гирла, щоб кулі менше в них застрявали і була можливість сигривать бортові кулі в кутові лузи.

Разом з формою столу, конструкцією луз удосконалювалася і форма виступу бортів в тій їх частині, яка обтягується гумою. На перших лузних більярдах цей виступ по всій висоті був як би суцільною вертикальною стінкою. Куля при цьому мала багато точок зіткнення з гумою, із-за чого відбивався в непередбачуваному напрямі, та і технічно виготовити довершений борт було важко.

Пізніше московські більярдні майстри Щульц і Брігген запропонували низький борт і обмежили його похилою площиною із загостреним закругленням гуми. Так для гри було зручніше. Але загостреність закруглення і те, що точка зіткнення кулі з гумою знаходилася проти його центру і навіть декілька нижче, таїли сюрпризи: при сильному ударі куля часто підскакувала вгору і потім падала на поверхню столу, швидко втрачаючи при цьому дану йому силу руху.

Надалі зусиллями багатьох більярдних фахівців, і особливо А. Фрейберга, був вироблений так званий "нормальний" борт. Йому відповідає помірне закруглення гуми і висота, що забезпечує дотик кулі в крапці, розташованій трохи вище за його центр. Така форма бортів зберігається і до теперішнього часу.

Перші правила більярдної гри видав в 1674 році в місті Ліоні француз Етьен Луазон. Трактування їм різних ігрових моментів була складною і недостатньо ясною. Але вже в цих перших правилах автор їх підкреслював, що більярдна гра не тільки "приємна для розуму", але і корисна для здоров'я. У 1758 році цікавими спостереженнями над більярдною грою поділився з публікою Іоганн Альбер Ейлер, старший син знаменитого геометра Леонарда Ейлера. Результати своїх досліджень під назвою "Дослідження про рух кулі в горизонтальній площині" він опублікував в збірці Берлінської Академії.Про саму назву гри існує декілька думок. Англійський автор Джон Вільк, наприклад, відзначав, що спочатку більярдна гра мала назву bal-yerds, складене з древнесаксонськіх слів: bcii (м'яч) і yerds (палиця).

У інших джерелах згадується про те, що слово "більярд" походить від франц. bille (куля). Аж до кінця 20-х років XIX сторіччя дії києм не відрізнялися хитромудрістю. "Діапазон" їх обмежувався простим ударом в центр кулі, за допомогою якої неможливо було дати кулі-битку довільний напрям. Причиною тому було залите гіпсом поглиблення в тонкому кінці кия. При спробі ударити такою наліпкою в будь-яку точку кулі, окрім центру, відбувався збій або, як його називають, "кіксування". Крім того, кожен гравець мав біля себе декілька київ, які регулярно мочав в рідкий гіпс. Столи бруднилися і мали неохайний вигляд. Гіпсові киї часто рвали сукно.

Винахідником такого, непоганого все ж таки для свого часу гіпсового кия вважається французький офіцер майор Дуга. За більярдним столом він багато років був непереможний. Але неможливість добре володіти "своєю" кулею із-за недосконалості кия спонукала гравців шукати способи поліпшення цього знаряддя гри.

У 1827 році французький віртуоз більярда Менго винайшов круглу шкіряну наклейку для кия. Це на перший погляд просте нововведення провело свого роду революцію. При грі гіпсовим києм був потрібний лише механічний навик - після удару в центр куля котилася строго по прямій. Тепер, за допомогою шкіряної наклейки, її винахідник став демонструвати незрівнянно складніші удари: куля оберталася і рухалася по викривленій траєкторії, раптом сам собою зупинявся і відкатувався назад, перескакував через інші кулі і т.д. Така гра викликала у тих, що всіх оточують здивування і захоплення.

Черговим поворотним пунктом в розвитку більярда стала поява американських гумових бортів, завдяки яким гра в більярд ускладнилася, а інтерес до неї підвищився. Кулі добре відбивалися бортами, що негайно позначилося на цікавості і видовищі гри.

У Росії більярд з'явився на початку XVI II сторіччя при Петрові 1 Будучи за кордоном, в Голландії, і познайомившись грою в більярд, Петро наказав виготовити для себе більярд, який став улюбленим його розвагою. За прикладом царя його наближені теж стали заводити у себе більярдні столи. Через деякий час гра швидко розповсюдилася по дворянських маєтках, клубах, палацах знаті.

У Росії із самого початку освоєння більярда йшло автономно. Саме у Москві і Петербурзі з'явилися не тільки строгі столи, на яких кулі могли бути покладені лише точними ударами, але і нові цікаві ігри. У 30-х роках XIX століття в Росії придумали "Малу російську піраміду", яка відразу придбала велику популярність. Ця гра до цих пір залишається класикою більярда. Наочність боротьби і різноманітність ударів нікого не можуть залишити байдужим. Серед видатних гравців минулого особливе місце займає російський письменник кінця XIX-початку XX століття Анатолій Іванович Леман. Саме йому належить заслуга створення кращої для того часу праці під назвою "Теорія більярдної гри".

Розглядаючи більярд як чисте спортивне заняття, Леман відзначає, що ця гра розвиває характер людини. Він з великою симпатією відносився до справжніх майстрів більярда і стверджував, що "досвідчений, хороший майстер гри - це філософ, стоїк і знавець серця людського".